Деталі
На території Смілянського лісгоспу краєзнавці нашого краю знайшли артефакти часів XIX початку XX століть.
Про це повідомляє краєзнавець Сергій Тимофієв на своїй сторінці у Фейсбуці.
За його словами, час невпинно рухається вперед, змінюючи вигляд місцевості, на якій ми живемо, та віддаляючи нас від минувщини. Але жодна нація не може гідно розвиватися, не вивчаючи досвід минулих поколінь, досвід минулого своєї землі. І земля посилає нам підказки, щоб ми не забували хто ми, звідки і куди йдемо.
«Територія Смілянського лісгоспу вперше отримала квартальну сітку і планове ведення лісового господарства при графу Бобринському і з того часу розпочалося обліковане, планове лісогосподарське виробництво», – розповідає Сергій Тимофієв.
І уточнює, лісові масиви було поділено на лісництва, на їх територіях проживали в казенних будинках лісники та інші фахівці, які працювали в лісі. Якогось штату працівників у лісника не було. Лісові роботи виконувала громада, до якої було приписане лісництво, адже основним паливом тоді були дрова. Бажаючі придбати дрова зверталися до лісника і той формував робітничі ланки для догляду за лісом, вирубки стиглого лісу і висадження молодих насаджень. Так існувала взаємодія товарообміну в громаді.
«Смілянщина мала 7 лісництв, які описані в книзі Маліновського. На жаль, лихі часи зруйнували устрій господарювання створений Бобринським, а місцини, на яких стояли хати — лісництва спорожніли і зникли. Приміром, залишився лише топонім «старе лісництво» на території Будянського лісу», – веде далі пан Сергій.
І додає, старожили села Мале Старосілля і працівники лісгоспу повсякчас користуються цією назвою в роботі чи мандруючи лісом. Чітким орієнтиром цього місця була суха покинута криниця.
«Керівництво Смілянського лісгоспу прийняло рішення відновити покинуту криницю, адже вона дуже вдало розташована обабіч нової лісової дороги. Роботи розпочалися, криницю почистили і заглибили. З грунтом дістали безліч різного непотребу, серед якого трапилися речі досить поважного віку – пляшки, гончарні оздоблення, фрагменти цегляної кладки. Звільнине джерело наповнилося водою. Над криницею збудували оздоблення і вона тепер служить людям, як у давнину», – зазначає Сергій Тимофієв.
Але, наголошує він, історія з місциною «старе лісництво» на цьому тільки почалася. На пагорбі біля криниці вітер вивернув дерево, коріння якого підняло на поверхню безліч пічної закопченої цегли з фрагментами запеченої глини, в якій чітко викарбувалися сліди очерету. Частина цих запечених фрагментів має сліди штукатурки та фарбування. Про незвичайну знахідку повідомили фахівцям.
Простір нам дав неочікувану підказку про те, що вже поховала земля. Тож одразу було прийнято рішення про ретельне прибирання та обстеження прилеглої території біля криниці.
«Після покосу кропиви і прибирання нам відкрилася панорама колишнього великого господарства, яке, скоріш за все, було Малостаросільським лісництвом. Час, події і люди безжально зруйнували це місце. Посередині невеличкої галявини на підвищенні, напевне, стояв будинок, залишки якого й вивернуло дерево. Попід бугром – ряд залишків 5 великих льохів, підірваних з середини, вирви від вибухів змінили місцину до хаосу», – говорить пан Сергій.
Ми, каже він, дивилися на цей пейзаж і в душі кожного вирувала уява, як же могло виглядати це господарство при його існуванні? Рішення прийшло саме по собі: треба спланувати ділянку, зрівняти пагорби, позаривати вирви і зробити рівну площадку під посадки лісових культур.
За його словами, екскаватор розрівнював грунт шар за шаром і на поверхні зʼявлялися чисельні уламки цегли, брили запеченої глини з отворами від очерету, фрагменти обгорілих балок, частини вапняної підлоги з слідами збитої керамічної плитки. За годину роботи площадка була готова до подальшого використання.
Серед безлічі уламків цегли і черепиці вдалося віднайти декілька фрагментів з штампом – «ОРЛОВЕЦЬ». В овалі на черепиці також чіткий напис – «ВЄСТІНЬ ЛЄВАН З ОРЛОВЕЦЬ», фрагменти різною за формою плитки для підлоги. Також ми знайшли рештки облицювання опалювальних груб, трапилася частина фарфорової чашки з штампом виробника та багато керамічних частин великого посуду, скляних бутилок різних форм.
З усього, що було знайдено, пояснює пан Сергій, можна зробити такі припущення.
Перша згадка про цегельний завод графа Потоцького в Орловці датується 1825 роком, як працююче виробництво. Там виробляли цеглу для будівництва нових цукрових заводів. Вестінь Лєван – це французький фахівець, якого Потоцький запросив обладнати керамічний завод. Цегла випускалася механічним способом і була дуже високої кості. Спресована глина виходила з копіра вузькою стрічкою 11Х6.5см. і різалася по 22см. Отож вона мала 4 лицевих сторони. Черепиця також мала відмінну якість, про що свідчать знайдені зразки. Штамп на чашці дуже пошкоджений палумʼям, але вдалося прочитати «ТОВ. Корчживське А.О.Штрагер». Рештки глиняного посуду сягають 17-19 ст., є зразки більш давнього часу.
«Про час існування будівлі Малостаросільського лісництва ніхто вже розповісти не зможе, свідки пішли у вічність. Але із знайдених матеріалів можна зробити наступні припущення: будівля була деревʼяною і обкладена цеглою з черепичним дахом. Пожежа знищила деревʼяні конструкції. Через велику температуру горіння стеля з очерету й глини запеклася у моноліт. Підлога у господарських приміщеннях була з керамічних кахлів, плитки квадратні та шестикутні. Пізніше залишки цегляних стін розібрали, плитку з підлоги зняли. Навіщо були підірвані льохи –лишається загадкою», – розповідає краєзнавець.
Він каже, що ніяких матеріалів стосовно Малостаросільського лісництва не знайдено. Судячи з великої кількості залишків споруди і приміщень, які його оточували, можна зробити висновок, що це було потужне господарство того часу. А наявність решток великого глиняного посуду свідчить про те,що харчувалася велика кількість людей. Час існування XIX початок XX ст.
«У Смілянському лісгоспі до надбань історичної спадщини ставляться з великою повагою і місця, які мають натяк про історичні події минувшини, за можливістю максимально залишаються неушкодженими. Час від часу вже досліджені такі місця отримують нове життя у вигляді інсталяцій минувшини, ставши часткою туристичного продукту Черкащини і України», – підсумовує краєзнавець Сергій Тимофієв.
Discussion about this post