Розповідаємо, як одна з політичних партій використовує Стамбульську конвенцію, аби знову повернутися у медіапростір.
Історія питання
23 червня країни-члени Європейського Союзу надали Україні статус кандидата на членство у ЄС. Відповідне рішення одноголосно підтримали лідери цих країн на саміті ЄС у Брюсселі. Таким чином Україна долучилася до ще п’яти країн, що вже мають цей статус, серед яких зокрема Сербія та Туреччина.
Подібне рішення європейського співтовариства було позитивно прийнято українським суспільством і є прямою відповіддю на героїчний спротив українського війська агресії російської федерації. Українські воїни кров’ю виборюють право бути членами великої європейської родини. За даними соціологічних досліджень, європейський вектор української держави підтримує понад 80 % жителів України. Очевидно, що у відповідному середовищі доволі важко просувати антиєвропейські гасла та пропаганду і очікувати на будь-який значущий результат. Пряма критика членства України у Європейському Союзі артикульована публічними особами та політиками викликатиме несприйняття та падіння рейтингу підтримки, і це стосується навіть тих, хто раніше міг собі дозволити подібні висловлювання і чий електорат та публіка був готовий до подібної риторики. Адже зараз ситуація кардинально змінилася.
Разом з тим, попри фактично сформульовану думку та вектор руху, існують особи, що вчиняють дії, які можна розцінювати саме як антиєвропейська пропаганда та риторика. Враховуючи попередній досвід та політичні інстинкти, подібні меседжі просуваються не прямо, а через дискусійні питання. Членство у будь-якому великому та прогресивному співтоваристві, яким є Європейський Союз, потребує компромісів: як політичних, так гуманітарно-соціальних.
З метою формування подібних спільних позицій, які згодом лягають у підґрунтя довгострокових відносин, країни підписують різного роду меморандуми та конвенції. Саме вони визначають ключові цінності, на яких далі розбудовуються управлінські інституції. Серед таких – конвенція Ради Європи про запобігання насильству проти жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами, яку суспільство звикло називати Стамбульська конвенція. Документ, що був підписаний у 2011 році, набув чинності фактично за три роки – у 2014.
Попри те, що Україна була одним із перших підписантів відповідного документа, тривалий час у парламентах різного скликання не знаходилось політичної волі для ратифікації і подальшої її імплементації, який зокрема передбачав суттєве посилення кримінальної відповідальності за злочини, вчинені на сексуальному підгрунті. Разом з тим вітчизняні політики протягом багатьох політичних сезонів використовували цей документ для поляризації суспільства та створення електоральних хвиль, за допомогою яких намагалися хто втриматися на плаву, а хто і підняти власні рейтинги та впізнаваність серед тих, для кого є чутливими теми сексуальної орієнтації та самовизначеності.
Серед українців активно просувався наратив про те, що цей документ і його ратифікація та імплементація потребують легалізації одностатевих шлюбів чи іншої регуляції особистого життя, руйнують інститут родини та її створення чи, в особливо тяжких випадках, взагалі впливає на сексуальну самовизначеність громадян.
Забарвлена політичними амбіціями незгода
Насамперед риторика, направлена на недопущення ратифікації Стамбульської конвенції, у попередні роки лунала з уст політиків, що належать до правого політичного сегмента. Разом з тим із повномасштабним вторгненням військ російської федерації більшість представників цих сил вступили до лав Збройних Сил України і відповідно випали з політичного процесу. Втім їхнє місце у цій ніші зайняли інші політики, що змушені шукати нових сенсів та меседжів, аби залишатися у хоча б якомусь медійному просторі у ситуації, коли він фактично однополярний та монополізований представниками правлячої партії. Зокрема, мова про політичну силу ВО “Батьківщина”, лідери якої активно включилися у процес “дератифікації” конвенції після відповідного голосування у стінах Верховної Ради.
Голосування, про яке йде мова, відбулося 20-го червня напередодні рішення країн Європейського Союзу про надання Україні статусу кандидата до вступу у ЄС. Ці речі прямо пов’язані. Низка країн Європейського співтовариства, зокрема Нідерланди та Швеція, безпосередньо наголошували на тому, що Україна має ратифікувати Стамбульську конвенцію перед офіційним доєднанням до “клубу” кандидатів до членства у Європейському Союзі і продемонструвати свою політичну готовність приймати загальноєвропейські цінності та правила. Відповідно будь-які кроки у бік дератифікації можуть свідчити про зміну або намагання змінити прийнятий Україною та її народом вектор.
Замість того, аби проводити серед власного електорату просвітницьку роботу з метою консолідації бачення європейського майбутнього, політики взялися спекулювати на старих темах і міфах довкола Стамбульської конвенції. 4-го липня на сайті Президента України було зареєстровано петицію з вимогою денонсувати або ж, простіше кажучи, відмінити Закон “Про ратифікацію Стамбульської конвенції”. Авторка цієї петиції – безпосередньо лідер політичної сили “Батьківщина” Юлія Тимошенко. Завдання збору підписів під документом було “спущено” по партійній лінії.
22 липня на своїй сторінці у соціальній мережі Фейсбук голова Черкаського обласного осередку ВО “Батьківщина” Юрій Тренкін розмістив допис із закликом до підтримки петиції його політичної лідерки. До публікації прикріплена картинка, яка містить викривлену інформацію стосовно змісту документа, “денонсування” якого вимагається текстом. Варто зауважити, що ані до цього, ані після Юрій Тренкін не піднімав тему ані Стамбульської конвенції, ані гендеру, ані будь-чого, пов’язаного з документом. Тож можна зробити висновок про політичну мотивацію розміщення відповідної публікації.
Допис секретаря Черкаської міськради
Картинка, якою батьківщинівці ілюструюють “загрози” від Стамбульської конвенції
Допис викликав жваву дискусію та наразі має 110 коментарів, більшість з яких – це критика дій політика і необгрунтованість заяв. Зокрема текстом зазначається, що ухвалення документа призведе до, далі цитата – “розмивання статевої ідентичності у молоді, руйнування традиційного світогляду в дітей, порушення дитячої психіки, нищення основ християнської віри, збільшення випадків дитячого суїциду та алкоголізму“. Жодних доказів цьому надано не було. Разом з тим допис має 21 поширення, зокрема і безпосередньо на сторінці Черкаської обласної організації політичної партії ВО “Батьківщина”. Сам Тренкін, окрім розміщення безпосередньо публікації, участі у дискусії не брав, що може свідчити про відсутність у нього розуміння змісту документа, або ж усвідомлення нікчемності опублікованих ним заяв.
А з церквою що?
Варто зазначити, що на сторінці колеги Тренкіна з Кіровоградської області Олександра Чорноіваненка подібні дописи відсутні. Тут розміщується переважно інформація про перебіг російсько-української війни. З моменту реєстрації петиції Юлії Тимошенко жодного публічного доступного допису на підтримку документа немає. Також немає інформації і на сторінці обласної організації партії, відсутня вона і на сторінках партійних функціонерів партії з Полтавщини.
Разом з тим у регіональних пабліках Кіровоградської області дописи схожого змісту віднайти теж можна. Їхній автор – Микола Гунько, житель міста Чернівці, що позиціонує себе як прихожанин однієї з протестантських церков. Публікації авторства Гунька переважно мають невелику кількість коментарів та репостів, що свідчить про відсутність інтересу до зазначеної теми з боку користувачів та підписників цих спільнот.
Слід окремо зазначити, що безпосередньо об’єднання протестантських церков також є ядром кампанії просування меседжу про необхідність скасування Закону “Про ратифікацію Стамбульської конвенції”. Зокрема, 28-го липня на сторінці Черкаської обласного осередку руху “R500” (формального об’єднання низки протестантських церков та їх лідерів) також з’явився допис із закликом підтримати петицію Юлії Тимошенко. Попри те, що церква нібито залишається поза політикою, жодного слова про політичний підтекст у дописі вірян немає. Допис має 4 лайки, один репост і жодного коментаря.
****
За понад місяць з моменту реєстрації петиція авторства Юлії Тимошенко зібрала лише 21 тисячу голосів. Цього поки недостатньо, аби документ було розглянуто та на нього відповів президент України. Динаміка збору підписів втім свідчить, що за 44 дні, що залишились, необхідні 4 тисячі голосів авторці та її соратникам вдасться зібрати. Відповідно, президент України буде змушений реагувати на документ і, скоріш за все, відхилить вимоги, що дозволить досвідченій політикині Тимошенко запустити ще одну інформаційну хвилю та отримати хоча б якусь кількість медіазгадок, хай і ціною відвертої антиєвропейської пропаганди та маніпуляцій.
Артур Чемирис
Рада ратифікувала Стамбульську конвенцію. Чому це важливо для України?
Долучайся до телеграм-каналу “Шо там у Черкасах?”. Оперативно повідомляємо про повітряні тривоги і першими повідомимо про нашу перемогу
Discussion about this post